Народне вбрання – це культурно історична спадщина

наших славних предків старокняжих та козацьких часів.

Це високе почуття патріотизму, це вдячна пам'ять про наших славних пращурів, які на протязі віків відстоювали свою свободу та незалежність.

Отже, збереження народного вбрання – це  не відсталість, а ознака кожного культурного народу, вірність традиціям своїх батьків, дідів та прадідів.

           Український жіночий костюм

Жіноча сорочка належить до найдавнішого одягу наших предків.

Матеріалом для їх пошиття завжди було домашнє лляне полотно або купована бавовняна тканина. Найхарактернішою особливістю  є білий колір сорочок, які українські жінки прикрашали чудовими орнаментами.

    Поверх сорочки жінки  одягали в будень до роботи запаску, а в свято – плахту та попередницю. Усе це підв’язували крайкою.

Запаски бувають двох видів.

Перший з них – це два чотирикутних шматка вовняної тканини із зав’язками на верхніх кутах. Один  одягають  спереду, а другий – ззаду.

    Другий вид  запаски – це один суцільний шматок вовняної тканини, який обгортається так, щоб його кінці сходились спереду.

Поверх такої запаски одягали попередницю.

      Плахта в два рази ширша, ніж запаска. Це два полотнища з картатої тканини, зшиті вздовж до половини. Вона одягається так, щоб зшита половина була ззаду. Спереду залишається невеликий розріз, яки прикривається попередницею.

        Попередниця є необхідним додатком до плахти. Вона шиється

З барвистої вовняної тканини. Нижня частина попередниць оздоблюється вишивкою, а пояс – нашитими стрічками.

Плахта, запаска і попередниця – все це підперезується крайкою.

Вони бувають сині , зелені, червоні та квітчасті з китицями з обох

кінців.

       Поверх сорочки жінки одягали кептарі, лейбики, корсетки.

Кептар – хутряна безрукавка  населення Карпат та Прикарпаття.

Лейбик –сукняна безрукавка жителів передгір’я  Карпат, Полісся.

 без рукавів.

З часом українські жінки замінили запаски на спідницю.

Завжди шиї українок прикрашало гарне намисто. У будні дні та

під час та під час роботи одягають не багато намиста, щоб не порвалася нитка та воно не розсипалося, бо існує повір’я, що розсипане намисто накликає біду. Але й без намиста не можна,

 бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди. Його виготовляли не тільки з дорогоцінних перлів, а й  з природного матерілу, на який така багата українська природа: зерна, ягоди, кісточки ягід.

Найкращою оздобою голови українки був вінок, а заміжні жінки носили хустки.

Віночок – це не просто краса а й оберіг.

Найпочесніше місце належить деревію.

 Барвінок  лікує від застуди, ним прикрашають святковий хліб, хату. Ця квітка – є символом життя.

Безсмертник дарує здоров’я роду людському.

Цвіт вишні та яблуні –символ материнської любові.

Ружа, мальва та півонія у віночку – це символ віри, надії, любові.

Любисток і васильок були колись птахами, що вчили людей любові та щирості, а після смерті стали квітами, які чудово пахнуть і мають лікувальні властивості. Тому у віночку вони є символом людської відданості.

    Ромашка приносить доброту та ніжність. Її вплітають разом  з гронами калини , цвітом яблуні, калини та вусиками хмелю – символом гнучкості та розуму.

     В українському віночку всього  дванадцять квіточок. Кожна квітка для своєї володарки  є і оберегом, і лікарем.

     До віночка в’яжуть стрічки, які мають певну символіку та  значення. Посередині в’яжуть світло-коричневу стрічечку – символ землі-годувальниці. Пообіч від неї – жовті стрічечки – символ сонця, після них – світло-зелені – символ молодості та краси. Сині та голубі – символ води та неба, що дають силу та здоров’я. Далі в’язали оранжеву – символ хліба, фіолетову – символ мудрості людини, малинову – символ душевності, щирості, рожеві – символ достатку. Кінці білої  стрічки – символ чистоти та цноти – були  розшиті сріблом та золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому – місяць. Люди вірили , що стрічки берегли волосся від чужих очей. Вимірювали їх за довжиною дівочої коси. Стрічки відрізали трохи нижче від коси, щоб сховати її від недоброго ока.  Коли дівчина росла сиротою, то в косу їй вплітали голубі стрічки і люди при зустрічі обдаровували її хто чим міг.

   Хустки вишивалися шовком, сріблом та золотом. Їх прикрашали геометричним,  а пізніше й рослинним орнаментом.

                               Вечорами зимовими довгими

Льон та конопельки жіночки пряли.

Із ниточок тих молодиці

Полотно для родини ткали.

Потім його на річці білили,

Затим, вечорами довгими

                                     Сорочки старанно шили.

                                Жіночки сорочки з плахтою

Й запаскою вдягали .

А пазуху, поділ  та рукава

Вишивкою прикрашали.

Ниточку до ниточки прикладали,

Душу в вишивку свою вкладали.

Вишивали хрестиком і гладдю,

Щоб в родині  все було до ладу.

А ще бісером чи шовком  гаптували,

Щоб як сонечко , сорочки вигравали.

Ще сорочка – це могутній оберіг.

Не пускає сили злі на наш поріг.

Хто від біди страшної відхрестився,

Про того кажуть : « У сорочці народився.»

Поверх сорочки, запаску жінка одягала,

Стан  тонкий свій нею обвивала.

А ще була плахта, вдвічі ширша від запаски:

Два полотнища зшивайте та й носіть, будь-ласка.

Крайку  жінки  могли сплести а чи зіткати,

Щоб запаску й крайку файно підв’язати.

Коли ж прохолодніші дні наставали,

То корсетку зверх сорочку жінки одягали.

Оксамитову, вовняну чи шовкову,

Щоб зігріти українку чорноброву.

Вишивкою, аплікацією її стали прикрашати.

Так, щоб очі людям милувати.

                          А на шию одягали дукачі й намисто.

У них сонце сяяло барвисто.

Цвіт калини, перли-роси матінка впліта у коси.

Одягла мені віночок. Є в нім мальви і дзвіночок,

Чорнобривчик і ромашка, і любисток , й біла кашка,

Деревій, волошка синя, рута, маки та калина.

А стрічки які барвисті: зелененькі, наче листя,

Жовті сяють, ніби сонце, що всміхається в віконце.

І червоні , й малинові, сині, білі, фіалкові.

Ще вдягла сьогодні зранку  я сорочку вишиванку,

Ту , що ненька вишивала, всю любов у неї вклала.

Плахту, хвартушок вдягну та й на вулицю майну.

                   На голівку кожна дівчина віночок одягала.

В ньому кожна квіточка її оберігала.

Півонія, ружа і мальва – це віра , любов і надія,

Що в горі й біді дівоче серденько зігріє.

Цвіт яблуні й вишні – це мамина ніжна любов,

Що душу зігріє дівочу і кров.

Любисток й волошка сусідять в віночку.

Кажуть вони про відданість дочки.

Ромашка ясніє і дивиться в очі.

Про чистоту вона каже дівочу.

А деревій у віночку дівчини

Говорять про нескореність неньки-Вкраїни.

Дванадцять квіточок у віночку грають

Вони й лікують, й від злого ока оберігають.

До віночка в’яжуть стрічки кольорові,

Щоб були дівчаточка гарні та здорові.

В’яжуть всередині стрічку коричневеньку,

Щоб були багаті, як землиця-ненька.

А обабіч неї – жовті дві – це сонце,

Що нас зігріває, дивиться в віконце.

А стрічки зелені – це жива природа,

Вони означають молодість та вроду.

А за ними стрічка синя й голуба.

Це як небо синє й джерельна вода,

Що дає усім нам і здоров’я, й силу,

А іще цей колір символ щастя й миру.

Помаранчева – символізує хліб,

Що рум’яний, пишний на стіл ліг.

Фіолетова – то щедрість, статок,

А рожева – то багатство та достаток.

Чистоту символізують стрічки білі,

Щоб були дівчата людям милі.

Молодиці ж хустки запинали,

Різний колір  й призначення хустинки ті мали.

Щодень постоли жіночки взували.

А до церкви та до свята чоботята мали.

Український чоловічий костюм

Головним елементом чоловічого вбрання була вишита сорочка, поверх якої вдягали корсетку чи  лейбик. Як і жіноча , вона шилася з білого полотна, але на цілий світ вона прославилася своєю вишивкою. Комір чоловічої сорочки переважно вишивали сірими, чорними, синіми або червоними  никами. Маніжка (нагрудник) та кінці рукавів теж вишиті, але вже іншим візерунком, ніж комірець. Старі люди носили сорочки зовсім неп вишиті або тільки з невеличкими мережками  на маніжці та рукавах. Комірець чоловічої сорочки  низенький, переважно стоячий. Поверх сорочки чоловіки вдягали кептар чи лейбик , які брали свій початок від козацького піджупанника , який теж шився без рукавів. З давніх давен в Україні було відомо два види штанів, а саме: штани вузькі та шаровари широкі. Де носять довгу на випуск сорочку, там вдягають вузькі штани, до сорочки, що вбирається, одягають шаровари.

      Вузькі штани шилися переважно  із домотканого полотна або червоного та синього сукна. Шаровари селяни шили з домотканого полотна, а заможні – з синьої китайки та дорогоцінних шовкових тканин.

    Чоловічий народний одяг зверху оперізувався поясом. Пояси були шовкові, вовняні та бавовняні. В Україні були поширені червоні пояси, вздовж яких проходили смужечки найрізноманітніших барв. Особливою елегантністю виділялися зелені пояси з довгими китицями. Червоні й зелені пояси носили молоді і люди середнього віку, а старі – чорні плетені пояси., які шиються переважно з вовняної тканини.

     В Україні існувало повір’я , що ходити без шапки. гріх для чесного чоловіка. Існувало прислів’я : «Без шапки, як злодій ходить». За українськими звичаями ходити з непокритою головою можна лише на похоронах та біля церкви, переступаючи поріг хати, теж було слід скинути шапку.

  З давніх-давен чоловіцтво носило хутряні шапки: баранячі або ягничі, з зайця, куниці. У гарячі сонячні дні влітку косарі виходили в поле в брилях. Брилі плетуть переважно пастухи під час в полі, коли ще житня або пшенична солома не пересохла. Останнім часом набуло поширення кашкетів та картузів з дашками.

 Щодня незаможні чоловіки носили постоли, влітку взагалі ходили босоніж. Заможні ж чоловіки носили чоботи.

                          Збереження народного вбрання –

Це ознака культурного народу,

До Батьківщини це високе почуття,

Пам’ять про тих,

Хто відстояв свободу.

Сорочку завжди шили з полотна,

Яке невтомні берегині ткали,

А потім  ті сорочки  жіночки,

Орнаментом з любов’ю прикрашали.

В сорочках цих, що людям милі,

Є чарівні магічні сили. Як доведеться воювати,

Сорочка буде захищати від шаблі ворога кривої,

Сліпої кулі навісної.

                     Червоні й чорні ниточки рядком лягали,

Щоб милого в бою оберігали.

Хто цю сорочку одягає,

Завжди додому повертає.

А дівчину, що вишиває,

Козак вірненько покохає.

Поверх сорочки кептар чи лейбик вдягали,

Які від козацького піджупанника свій початок брали.

Їх аплікацією а чи хутром прикрашали.

Вони від холоду козака добре захищали.

                              Шаровари чоловіки носили

Або вузькі штанята,

В залежності , яку сорочку

Будуть одягати.

До вузьких штанів на випуск сорочку вдягали,

А поверх неї, як завжди, пояса в’язали.

Коли ж хлопці шаровари одягали,

То тоді свою сорочку у них й  заправляли.

Пояси були вовняні, і шовкові, й бавовняні.

Із мережками, і з китицями, й ткані.

Зелені й червоні носили молодь та чоловіки ,

А плетені чорні – люди похилого віку.

В Україні вірування є ще з сивини віків,

Що ходить без шапки, гріх для чоловіків.

З непокритою головою біля церкви та на похоронах

Вони ходити мають, а ще знімають шапку,

Коли поріг хати переступають.

Носило чоловіцтво шапки –«хутряниці»,

Які шили з шкури зайця, ягниці, куниці.

А в гарячі дні спекотні хлопці-косарі

Одягали на голови з соломи брилі,

А пізніше поширились кашкети з картузами.

Їх частенько бачити доводилось й нам з вами.

Найчастіше шили їх з вовняної тканини.

Такі ось головні убори й носили в Україні.

Наш рід

Вишиває ненька святкову сорочку.

Кладе рівнесенько стібок до стібочка.

І чорнобривчик, і волошки сині,

Барвінок, руту та калину.

-         Це  буде що? – питально сяють очі у синочка.

-         Це українська , сину мій, сорочка.

-         Чому вкраїнська? – знов пита дитина.

І мама рідна пояснила сину:

-         Бо я , синочку, квіти вишиваю,

Що на землі вкраїнській виростають.

І ти дитя своєї Батьківщини,

Калинової святої України.

Українці,синку, я і тато,

І сестричка, і маленький братик,

Українці і бабуся й дід.

Всі ми український славний рід.

Любим наші ріки і поля,

Квіти в росах, пісню солов’я.

Все, що любим, знаєм і кохаєм

На своїх сорочках вишиваєм.

                                         Література:

1. Авторські вірші О. Конькової.

«Перлина» Навчальний посібник з народознавства для 4 кл. К.; Арка, 2001