Мета : Виховувати почуття любові до рідного краю – своєї маленької Батьківщини – села Благодатне, бажання вивчати історію, звичаї та традиції рідного народу , пишатися гордим ім’ям – українці.

Дитина.  Я прокинулась вранці, посміхнулася сонечку,

Ноженята змочила в холодній росі.

Добрий ранок Вкраїно! Я – мала твоя донечка.

Хочуть миру та щастя твої дітки усі.

Хочу вранці матусі й бабусі всміхатися,

Хочу трішки поніжитись в татуся на руках,

Хочу бачить веселиків над біленькими хатами

Та із друзями разом мандрувать по казках.

Я – маленька Оленка, я – мала україночка

Народилась й зростаю на таврійській землі.

Вас прошу я дорослі від біди захистити,

Щоб зростали всі дітки в мирі , щасті, добрі.

Дитина. ( Дівчинка)Здрастуй, сонце! Здрастуй, небо!

               Я всміхаюся до тебе,

               Бо у світ приходять  діти,

               Щоб сміятись і радіти.      

Дитина. Я – маленька українка,

                Краю рідного кровинка.

                Я люблю свою країну

                Україну-Батьківщину.

Дитина. Я вдягла оцей віночок

               Є в нім мальви та дзвіночок,

               Чорнобривчик і ромашка,

               І любисток, й біла кашка,   

                Деревій, волошка синя,

                Ружа, маки та калина.

Дитина. А стрічки які барвисті.

                Ці – зелені, наче листя,

                Жовті сяють, ніби сонце,

                Що всміхається в віконце.

                І червоні, й малинові,

                Сині, білі, фіалкові.

Дитина. Ще вдягла сьогодні з ранку

               Я сорочку-вишиванку.

               Вишиванка просто сяє.

               В кожній квітці  сонце грає,

               А червоні намистини,

               Наче ягоди калини.

Дитина. Я – патріотка, я – українка.

                Свого народу маленька кровинка.

                Традиції, історію вивчаю,

                Про славних пращурів своїх я пам᾿ятаю.

                Нескорена в мені пульсує Роксолана,

               Яка в народній пам᾽яті не в’яне.

Дитина. (хлопчик) Я зростаю у дружній сім’ї

                На гостинній таврійській землі.

                В  Благодатнім моє коріння, 

                В Благодатнім моя рідня.

                Тут домівка моя і школа.

                Благодатне – колиска моя.

Учитель. Кожна людина самовіддано любить свою Батьківщину,                 

 а як же її не любити? Навіть мала пташина, рятуючись від холодів, проліатє тисячі кілометрів,    щоб повернутися у свій рідний край. Не міняє сите  , безтурботне життя на чужий рай.

         Батьківщина починається від рідного порогу вашої білявої хатини, від

                                                                                                                  споришевої стежини біля двору, що веде вас у світ. Це мама і тато, друзі, калина у саду,  пісня соловейка вечірньої пори, це місце, де ви прийшли у цей світ, зіп᾿ялись на ноги, зробили перші кроки. Це ваше рідне село. 

Дитина. В Благодатнім ріднім народився,  

           В ньому вірних друзів я знайшов,

                Чув пісні чудові й рідну мову,

                Вперше в школу в Благодатнім я пішов.

В школі звичаї, традиції вивчаю:

Без минулого майбутнього нема,

А іще про козаків читаю:

Байду, Сагайдачного, Сірка.

                 Хоч малий. Росту я , підростаю,

                 Мрію теж для України жить.

                 Адже я – нащадок запорожців

                  Край свій рідний буду боронить.

Бабуся. ЛЕГЕНДА ПРО ВИНИКНЕННЯ СЕЛА БЛАГОДАТНЕ

• Чом село так наше зветься? –

Онука спитала. А бабуся каже:

 –Слухай, що розповідали

Мені дідусь та бабуся,

Як була маленька,

А бабусі говорила

Про то її неька.

Степ. Весна.

Високі трави вітер в полі хилить

І хвилюються ті трави ,

Як у морі хвилі.

Серед різнотрав’я квітнуть

Васильки, ромашки,

Коники на скрипках грають

Та щебечуть пташки.

Сонце ніжно степ голубить,

Ще немає спеки.

Благодать, поля довкола

Простяглись далеко.

А цариця Катерина степом проїжджала,

Зупинитись для спочинку

Слугам наказала.

Ті послали їй  під ноги                                                                                      

З килимів доріжку,

А вона лягла у травах,

Щоб спочити трішки.

Квіти пахощі чудові

Навкруг розливають,

Ну , а коники своєю                                                                                                        

Грою коливають .

• Яке місце благодатне, –

 Цариця сказала

І село тут збудувати людям наказала.

І ,хоч влітку тут панує

Дуже сильна спека,

Взимку тріскотять морози у степах далеких,

На таврійському роздоллі, люди оселились.

Так , дитино, Благодатне наше і з᾿явилось.

                                                          (Конькова О.В.)

(Розповідь Бабідорич Тетяни  Федорівни – старожила нашого села, яким воно було в минулому столітті)

Учитель. З ІСТОРІЇ МОГО СЕЛА

Колись в давнину далеку

Народилось моє село,

Та в перших його поселепнців 

Життя тяжким дуже було.

Як літечко – суховії, спека, неврожаї,

А взимку хуртечі й завії

На них наганяли жалі.

Найбільш дошкуляли безлісся,

Нестача питної вроди

Тому й криниці копали

Позбутися щоб біди.

І Війни, й голодомори

Вдалося йому пережить,

А матерям над загиблими

Чайками квилить-тужить.

Свій край сини йшли боронити,                                                                          

Державу свою захистить.

Двісті тридцять один соколик

У землиці святій лежить.

А у центрі  - Скорботна Мати

Стереже у загиблих сон.

Квіти в ноги кладуть молодята їм,

Йдуть до вічно живих на поклон.

Час загоїв болючі рани,

Що залишила нам війна,

Поріділи ряди ветеранів,                                                                                       

Вкрила скроні їм сивина.

А село росло, будувалось,

Розцвітало , мов пишний сад.

І пекарні, і магазини,

І лікарня рядком стоять,

Дитсадочок, пошта , аптека

І для школи новий спортзал,                                                                                

І нові затишні оселі,                                                                                          

Кожен житель в селі щоб мав.

Збудували водомережу,

Щоб у кожнім сільськім дворі

Завжди мать життєдайну воду

Мали змогу сільські трударі.

А у полі жита, пшениці

Виколисують врожаї.

І овес, й ячмені вусаті

Повний колос гнуть до землі.

А які у селі майстрині

Вміють гарно шить, вишивать

І в'язати чудові речі,

Й пироги смачні випікать.

У селі моїм проживають

Скромні люди, прості трударі.

Золоті вони руки мають,

Хоч працюють на чорній землі.

                                               О.Конькова.

(Зустріч з одним з передових хліборобів нашого села – Лохматовим Юрієм Івановичем  )

 ( Розповіді дітей про об᾿єкти нашого села)

 ( Розгляд виставки малюнків про своє село)

( Пісня на мелодію « Рідний край» у виконанні Софії Ротару, слова Конькової)

                Там , де плин Дніпра могутній,

                Там , де ниви неозорі ,

                Простяглись за небокрай.

                Там , де ранки веселкові ,

                Там розкинувся чудовий

                Наш таврійський славний край.

                                 Пр – в.

                 І у синю даль , понад степами лине пісня ця

                 Про чудовий край, таврійський край на берегах Дніпра.

                Тут живуть в херсонськім краї

                 На  таврійському розмаї хлібороби – трударі.

                 Втоми руки їх не знають,                                                                    

                 Хліб для нас вони плекають

                 Від зорі і до зорі.

                                 Пр – в.

                Приїжджайте в Благодатне,

                Приїжджайте , люди добрі,

                Завжди будуть раді вам.

                Хлібом – сіллю вас зустрінуть,

                Гарну пісню заспівають

                В шану нашим світлим дням.

                              Пр – в.                                                                                         

Дитина.    Благодатне, село моє рідне,      

                Благодатне моє степове,

                  У тобі живе дух наших предків,                                                       

                   Благодать в тобі Божа живе.                                                      

Учитель.  Любі діти, я сподіваюся, шо ви назавжди збережете в своєму серці любов не лише до матері-України, а й до цього рідного куточка – своєї малої Батьківщини – нашого рідного села, де ви вперше  почули мамині колискові пісні, зробили перші кроки, вимовили  перші слова. Пам᾽ятайте, що тут ваше

коріння, а ви  молоді пагінці вашого родовідного дерева. Вам жити і працюати, примножувати здобутки і славу України. Пишайтеся своїм гордим ім᾿ям – українці!                                                                                                                                                                                                      

                                                                                     Вчитель початкових класів

                                                                                     І кваліфікаційна категорія

                                                                                     Конькова О. В.